Артем Лоік - Симоненко

Артем Лоік - Симоненко

В тобі поет, він проросте і з’явиться з імли

через залишену у римах мою «грудочку землі»!

Бо ці рядки були написані саме для тебе,

я так горів, що моє слово в них і досі тепле!


Сапою мозку молодого візьми прополи це,

відкинувши непотріб, а не мене на полиці!

Тобі мене так нав’язали, неначе петлю,

«поет великий, народився і прожив…» — ти на це плюнь!


Мене топтала і замовчувала та богема,

«нехай скоріше помирає у злиднях, бо геній

А після смерті, що не день, то церемонія,

лишіть собі корону, бо надіну це ярмо не я


Запам’ятай мої слова і відважся на крок,

не молоко вже сохне на губах твоїх, а кров

Не жий на чотирьох, упасти можна на коліна,

якщо перед тобою Бог або Костенко Ліна


І так було, якщо твій номер тут не шість — ти сядеш

Та на тих шестірок завжди є свій шістдесятник

Нехай всі думають, що твоя голова зі струсом,

та головне, щоб твоє серце билося зі Стусом


Я як і ти псував бумагу на Полтавщині,

та фіолетово стоїть в Лубнах мені плита чи ні

Бо моє тіло скам’яніле вилите в мурал

не розповість студенту те, за що я помирав


Тільки поезія моя, моя коротка проза,

я вірю змусить трояндою називати розу

І буде не липова українізація,

писав російською — скажи: «у корінні зла це я»


І ніхто інший, не треба шукати

А тільки промовчиш — каміння замінять цукати

Та знайте: UA — в серці, а не в документі

Вам через Лоіка Артема — Василь Симоненко


Доля молода, моя доля молода,

як ти завела мої стежки до змії?

Молю Бога, дай мою волю, де мій край,

там, де стукотить у грудях моя грудочка землі