Лилу45 - Біля гори

Ми сиділи біля гори
говорили до пізньої пори.
Сонце встало, сонце зійшло,
сніг пішов – нас із тобою замело.
Замело, занесло, закрутило,
І ми зникли, шукаючи миру
Полетіли зі світу страждань,
В світ ілюзій та наших бажань.
хтось вважає, що це погано,
я гадаю, мені так само,
у цьому світі якась метушня,
що вбиває мене щодня.
хтось вважає, що це погано,
я гадаю, мені так само,
у цьому світі якась метушня,
що вбиває мене щодня.
Боже як же мені самотньо,
у світі, який горить незворотньо.
в тілі що давить назовні мене,
в думці, яка точно наздожене.
і не тільки мене вбивають,
і себе зсередини з'їдають,
виколуплюють суть і єство,
ну яке в біса тут: «волшебство»?
про яку країну йде мова?
її з‘їсти завжди готові.
про який ми мріємо світ?
ховаючи заповіт.
хтось вважає, що це неправда,
я скажу: побачите завтра,
в цьому світі де кожного дня,
відбирають чиєсь життя
Боже як же мені самотньо,
у світі, який горить незворотньо.
в тілі що давить назовні мене,
в думці, яка точно наздожене.
здається, що наша велика помилка,
судити за спробу почать з «понеділка»
за намагання стать тим, ким захоче,
доки він спробу свою не прострочить.
інакше в тортурах життя проживе,
нещастям своїм нас всіх вижере.
і себе, і мене, і навіть країну,
і не відчуватиме він цю провину.