Артем Лоік - Крила

Я не червоний! Я Багряний!
Я не римую для партера!
І це не рими, це є рани!
Та я не Мельник! Я Бандера!

Мете снігами моє літо…
Із батьківщини Симоненка
я до кінця йду, як Теліга!
І вірю в крила, як Костенко!

Я був, як ти невидимо русифікованим,
вважав у стаді себе стильним і підкованим…
І аж з полтавського дивану у москву забрів,
не треба в здивуванні підіймати своїх брів…

Я слухав музику, казав «какая разніца»…
Не думав що напишу пісню, як наразі ця.
Російські фільми, вночі книгами долистую
і вже дитина говорить моя російською…

Їхні зірки зривали оплески, овації,
іще не бомби, та рак асиміляції…
Невидимі кулі потрапляли в наші голови,
були одягнені ми, так культурно були голими…

І ми та більшість, яка мовчала вісім літ,
а може говорила тихо, та не так, як слід!
Та ось снаряди накривають золоті поля,
якщо ти зараз не прокинувся, то вже ніяк.